EU4PFM сприяє поширенню кращих практик урядового стратегічного планування країн Європейського Союзу
11–12 жовтня 2021 року представники секретаріату Кабінету Міністрів України, апаратів Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України взяли участь у навчальному семінарі зі стратегічного планування та управління ефективністю.
З вітальним словом до учасників заходу звернулася керівниця проєкту EU4PFM, міжнародна ключова експертка з HR/PAR Юргіта Домейкієне. «Одним із напрямів діяльності EU4PFM є підтримка Міністерства фінансів України з покращення процесів організаційного управління, – зауважила Юргіта Домейкієне. – Під час тренінгу розглянуті не лише теоретичні знання у сфері стратегічного планування, а й те, як цей процес впроваджувався урядами кількох європейських країн на національному та організаційному рівнях, яким був шлях до досягнення успіху. Усі спікери мають різний досвід, тож це нагода розглянути ці процеси з різних точок зору».Досвідом впровадження урядом різних країн ЄС зі стратегічного планування поділилися міжнародні експерти з HR/PAR проєкту EU4PFM Растислав Врбенський (Словаччина), Інга Антанайте (Литва), Райнер Осанік (Естонія), Ян Марушинець (Словачиина).
«За своєю суттю процес стратегічного планування – це процес визначення цілей та оцінки того, як можна їх найкраще досягти», – говорить Рaстислав Врбенський. Під час тренінгу він зупинився на тому, яким є класичний цикл стратегічного планування, як формуються місія, цінності та бачення інституції, як визначаються цілі та завдання, як проводиться стратегічні оцінки та управління ризиками, від чого залежить визначення пріоритетів та вимірювання результатів діяльності та ефективність реалізації планів.
Як розповіла Інга Антанайте, розвиток стратегічного планування у Литві розпочався у 1999 році із запуску цього процесу у п’яти міністерствах, а у 2002 році резолюцією уряду було затверджено методологію, яка стала базовим документом зі стратегічного документу для усіх міністерств та відомств. Цей документ охоплює усі компоненти управління ефективністю, зокрема стратегічне планування, моніторинг ефективності та оцінювання. Окрім того, урядом затверджено настанови щодо визначення показників ефективності та посібник з оцінювання програм. Наразі у країні на рівні уряду працює Комітет стратегічного планування із 10 міністерств, який очолює Прем’єр-міністр Литви, та існує цілісна система стратегічного планування.
За словами Інги Антанайте, новим етапом реформ у цій сфері у Литві є реформа бюджетної системи, метою якої є розробка раціональних середньострокових засад бюджетування, пов’язаних із системою стратегічного планування.
«Новий закон про стратегічне управління регулює систему стратегічного управління, націлену на результат, формує принципи, визначає види документів зі стратегічного планування, їх взаємозв’язок та вплив на фонди планування дій, визначає цілі та ключові аспекти стратегічного управління на 10 років, закладає вимогу втілення стратегічних цілей та завдань у програмах національного розвитку, які дають змогу запланувати фінансові ресурси для їх досягнення», – говорить Інга Антанайте.
Якщо уряд координує систему стратегічного управління вцілому, розробку державної стратегії дій, реалізацію програм уряду, формулює пріоритети уряду на рік та координує їх реалізацію тощо, то Мінфін країни координує національні програми дій, вивчає проєкти стратегічних планів на предмет необхідних асигнувань на основі фіскальних показників, здійснює моніторинг оперативної ефективності тощо.
У Литві усі національні стратегічні цілі та проміжні цілі розвитку країни викладені у Національному плані дій на 2021–2030 роки, а ефективність її впровадження вимірюються автоматизованою системою моніторингу, яка впроваджена у Міністерстві фінансів Литви.
Розвиток країни до 2035 року спланувала і Естонія.
Як зауважив під час заходу Райнер Осанік, стратегічне планування в Естонії на 2021–2035 роки дає можливість створення реалістичного довгострокового плану розвитку різних галузей та областей є основою для забезпечення цілісності у процесі змін.
Процес стратегічного планування на наступні періоди дозволяє продовжувати найбільш важливі заходи з чинних планів, одночасно враховуючи сучасні тенденції, виклики мінливого світу, нові стратегічні шляхи та думку партнерів.
Робота з узгодження нових стратегічних цілей тривала в Естонії протягом двох років. Майже 17 000 людей внесли свій вклад у цей процес.
«Стратегічні цілі ґрунтуються на цінностях, які є основою для прийняття стратегічних рішень країною та реалізації яких сприяють усі документи естонського стратегічного розвитку, – говорить Райнер Осанік. – Вони також враховуються у стратегії державного бюджету та при підготовці програми дій уряду».
Для досягнення цілей уряд враховує потреби розвитку Естонії, світові тенденції, рамки політики Європейського Союзу та глобальні цілі сталого розвитку, визначені OOН.
У рамках стратегічного планування та фінансового управління країнами «Естонія-2035» грає центральну роль як інструмент довгострокової стратегії розвитку країн та міжсекторальної координації.
Так, наприклад, Стратегія «Естонія-2035» є основою для довгострокового плану реформ Естонії, для планування використання коштів ЄС на наступний період тощо.
Цей глобальний документ також став підґрунтям для розробки планів розвитку у різних галузях та міністерських програмах.
Під час заходу Райнер Осанік поділився досвідом Естонії і щодо інших аспектів стратегічного планування, зокрема, яким є порядок проходження документів та прийняття рішень; що відбувається зі стратегіями, коли змінюються уряди; як вирішуються протиріччя; як розмежовуються зони відповідальності між гілками влади; яким є порядок впровадження документів на рівні окремих міністерств тощо.
Ян Марушинець розкрив складний процес змін у Словаччині, який, за його словами, не був таким безхмарним, проте завдяки помилкам країна дійшла сучасного стану розвитку стратегічного планування. На відміну від Литви, правова база стратегічного планування є неконсолідованою. Країна не ухвалювала спеціальних закон щодо стратегічного планування, не були створені і спеціальні установи для керівництва процесом. Підготовка стратегічних документів у Словаччині регулюється лише процедурними правилами уряду. Серед переваг існує єдина методологія оцінювання впливу (фіскального, соціального, економічного та екологічного) у разі надходження пропозиції щодо впровадження нової політики змін.
У Словаччині також існує онлайн-платформа для реалізації процедури міжвідомчого обміну думками, у якій кожен політичний документ розповсюджується для коментарів з боку міністерств та громадськості.
2016 рік для Словаччини став переломним у питанні інституціоналізації ініціатив щодо раціонального використання коштів. Напередодні виборів три посадовці та вчений опублікували статтю, у якій запропонували новий підхід до управління державними фінансами — через ухвалення рішень на основі даних та раціонального використання коштів.
Після виборів один із них став головним економістом у Мінфіні, а міністр фінансів дав «зелене світло» цій ініціативі реформи знизу вгору.
Для впровадження регулярної практики цільового аналізу витрат було ухвалено законодавчі та інституційні зміни.
У Мінфіні країни створено підрозділи з питань ефективного використання коштів, який відповідає за аналіз витрат, а також з питань інвестицій, що відповідальний за аналіз очікуваних витрат і вигод інвестиційних проєктів вартістю більше 1 мільйона євро. Кожне міністерство має мережу аналітичних відділів, одне із ключових завдань яких — підвищення ефективності галузевої політики.
«Ця реформа зміцнила спроможність уряду до виконання ухвалених на основі даних рішень та дала змогу зосередитися на раціональному використанні коштів, – говорить Ян Марушинець. – Поточними викликами є вдосконалення системи моніторингу ефективності (КПЕ, порівняльний аналіз на прикладах схожих країн), інтенсивна робота з профільними міністерствами та їхніми відомствами».
Водночас Ян Марушинець радить додати принципи управління фінансами ЄС у національну методологію, не ускладнювати вимоги ЄС додатковими внутрішніми правилами для запобігання шахрайству, наприклад, бо це суттєво уповільнює реалізацію програми. Він також радить не створювати окремі управлінські структури, хоча спочатку такий підхід може здаватися легшим, адже в довгостроковій перспективі він створює плутанину та збільшує витрати. Учасники зустрічі мали можливість отримати відповіді на запитання та поділитися власним досвідом.
Втілюємо зміни разом!